Виступ Леоніда Кравчука на Конференції "Інститут Президента України в системі державної влади України"

 

За цей час було багато теплих, щирих, сердечних слів почути про себе ще більше, ніж я навіть сам знаю. Кожен раз, коли слухаєш людей, які оцінюють той період української історії, і ту частину роботи, яку історія поклала на мої плечі, завжди дуже, є таке російське слово «трепетне», дуже щиро вболіваєш і переживаєш не тільки за себе, але і за Україну і її сучасне й майбутнє життя. Я вдячний всім вам, які тут присутні, вдячний за те, що прийшли поділитися своїми думками, оцінити вже нашу українську історію і Інститут Президента України в системі державної влади України.

Я хочу подякувати Леоніду Васильовичу, Дмитро Володимировичу, Марії Іванівні за  ці дуже теплі, щирі, і важливі для мене слова, тому що вони залишать слід і в душі і в серці і в розумі людини, я переконаний в цьому. Але в даному разі йдеться про Інститут Президента. Я хочу розповісти вам спочатку про генезис самого процесу, становлення президента в Українській державі.

Я на початку як голова ВР був проти президента в системі української влади і не приховував цього, виступав і в парламенті, і на президії ВР. Тоді була президія, орган, який приймав рішення. Я вважав, що У має буть парламентською державою, можна було б добавити парламентсько-президентською, але я гадав, що вона має буть парламентською. Все так і складалося і організовувалося і приймалися відповідні рішення саме в цьому ключі. Але вплив на Україну завжди робила Росія, і зараз ще робить, і позитивний і не тільки. І коли Росія прийняла рішення про обрання президента, наші депутати українські поставили питання, що Україна також повинна мати президента. Тоді почались дискусії і був прийнятий закон про президента України. Ще конституції нової не було звичайно, була радянська конституція, а закон був прийнятий. З того часу, власне кажучи і почались реальні кроки документально оформлені як закони, як постанови, які встановили Інститут Президента України в системі української влади. Тепер відповідаю на запитання. А гадаю воно у кожного є: а чи виправдався цей курс політичний, державницький, щодо встановлення президента в системі української влади. В цілому можна сказати – так, виправдався, тому що аби ми не встановили в системі влади Інститут Президента, я думаю багато питань могло бути своєчасно, в історично-короткий час не вирішено. Ситуація вимагала швидких кроків і швидких дій. Самі завдяки президенству ці швидкі крокі і дії вживались. Тому можна сказати Україна як держава відбулася. Вона розбудовується, змінюється, очищається і вдосконалюється. Кожне це слово відповідає реальному стану справ сьогоднішньої України. Я думаю що занурившись в зміст кожної цієї категорії ми маємо всі підстави сказати, що  

Інститут Президента України в системі державної влади таки виправдав себе. Я навіть думаю так: аби, скажімо не було Інститута Президента в системі української влади, я не думаю, чи хтось би тоді поїхав в Біловезьку пущу для того, щоб підписати цю угоду. Маю сумніви великі в цьому, тому що тоді потрібно було б обов’язково мати відповідне рішення ВР. А президент мав повноваження підписувати всі міждержавні документи історичного масштабу, епохального масштабу, з відповідною апробацією, або схваленням ВР України. Так і відбулося, і цей документ, який був підписаний в Біловезькій пущі, змінив не тільки обличчя України, і суть, і філософію життя України, а й всіх пострадянських країн. Він змінив і Європейський континент з точки зору перспективи розвитку в ядерному потенціалі і серйозного впливу на світ. Тобто ми можемо сказати, що це також підтверджує  правоту висновку, що Інститута Президента був потрібний, необхідний, продиктований історичною ситуацією, особливостями розвитку Радянського союзу і до нього, і став важливим важелем важливим інструментом, важливою інституцією в будівництві української держави. Але завжди є але, і воно сьогодні є, нам про це нагадують наші політичні битви в Україні.

Правильно говорив президент України Янукович, що ми проходимо через референдуми й майдани і будуємо демократію, будуємо нове життя, це правда. Україна особливо увійде в історію будівництва демократії новітнього часу, як держава яка будує демократію за безпосередньо прямою участю народу не тільки через вибори, не тільки через різні правові демократичні форми, а й  через Майдан. Майдани стануть характерною рисою саме української держави. І вони також розвиваються. Скажімо Майдан помаранчевий і Майдан який зараз стоїть в Україні, він відрізняється докорінно – і по суті, і по формі, і по масштабах завдань, які ставляться на Майдані. Часто запитують, а чи потрібен майдан. Я не маю тої відповіді. Коли б усе було гаразд, і не були зроблені ті помилки, які зроблені, можливо не було б і Майдану. Але чи принесе користь Майдан, принесе безумовно. Ще великий крок буде зроблено в становленні демократії і очищення суспільства від тих слідів минулого і сучасного, які нажаль мають місце в держаному будівництві. Хоч є два моменти, я повинен сказати тут, на майдані діють зараз три суб’єкти політичної участі в державній розбудові України. Це влада, опозиція і громадянське суспільство. Ось три суб’єкти, які будуть визначати і в майбутньому, хто і як буде будувати українську демократію, українське верховенство права, українську свободу і незалежність.

Нажаль сьогодні ми не можемо домовиться на рівні цих трьох суб’єктів, аби  сісти за стіл і розпочати діалог. Скоріше, коли збираємо круглий стіл він перетворюється в монолог, а діалогу ще немає. Можливо не вміємо вести діалог, можливо не готові політично і практично, можливо недооцінюємо тих наслідків, які можуть мати місце, і негативні в тому числі.  Опозиція не дає владі простору для маневру, і опозиція вважає, що порушення конституції і закону це фактично є для них припустимим з точки зору сучасної демократії. При такому підході дуже важко будувати стосунки. Влада з свого боку не вважає опозицію партнером, а вважає її скоріше супротивником. Опозиція вважає владу більш ніж супротивником, а ворогом. І звичайно в такій ситуації домовлятись дуже важко. Міжнародне співтовариство, оцінюючи ситуацію в Україні, документально і формально в заявах, оцінках стоїть на позиціях міжнародного права, а насправді часто-густо недооцінює ту стихію, яку сьогодні утверджують представники опозиції, принаймні представники Майдану. Прикладів багато, в тому числі останній приклад, який ви знаєте, про побиття колишнього міністра внутрішніх справ Луценка, про те, що люди які прийшли до суду вважають можливим впливати на охорону, яка охороняє терористів. Людей які завжди під особливим статусом і особливою охороною. Якщо і далі допустити такі процеси, то Україна може перетворитись в анархічну, некеровану систему управління, в тому числі і в правоохоронній системі, це вкрай небезпечно. Влада робить помилку в тому, що вона хоче вжити відповідні кроки і дії, які були б не дуже відкриті для суспільства, не дуже публічні. От побиття студентів, ну для чого це було вночі, я вже не кажу про форму самого витіснення студентів із майдану через побиття. Це вже переодить всі межі і тут нема жодного виправдання. Це просто неподобство не тільки в політичному плані, а й в правовому, це грубе брутальне порушення конституції і закону і всі, хто до цього причетний, мають за це відповідати. Але дозволяти опозиції діяти відповідно стихії, вибачте натовпу, я не побоюсь цього слова, діяти як вони вважають за можливе і потрібне це вже слабкість влади. Я задав одному з західних послів аби ваша поліція в автобусі стояла біля суду, який охороняє терористів і прийшов натовп на чолі з колишнім міністром внутрішніх справ вжити якісь кроки, що б робила ваша поліція. Посол не хотів відповідати, я йому сказав, що за моїми даними вона повинна буда б стріляти, він промовчав. А це так. Так як стріляла охорона Білого будинку, коли підійшли люди з невідомими намірами.

Демократія – не означає вседозволеність, всепрощення, безвідповідальність. Демократія означає жити за демократичними законами. Якщо закон не демократичний, давайте змінимо його, але виконувати закони і конституцію всі зобов’язані. Поки не повернеться в правове коло, Інститут Президента не буде діяти так як повинен діяти. Поки всі без винятку не будуть дотримуватися закону, конституції і нормативних документів прийнятих легітимно, публічно, без них нічого не буде. Чому мовчимо, коли опозиція скажемо вимагає  дострокових виборів президента? Що президент обраний не демократично? Він є не легітимним сьогодні в Україні? Жодний посол, я повторюю, з яким я зустрічався, не говорив, що не легітимний. Всі наголошують, що президент України, Віктор Федорович Янукович обраний демократично і є легітимним президентом в Україні. Дочекайтесь п’ятнадцятого року, ідіть на вибори і перемагайте. Тобто у нас страх якийсь є – з одного боку що ми не впевнені в точності своїх дій, а з іншого боку – що подумає про нас захід, або схід. Але головне, що ми самі подумаємо про себе і наш народ подумає. І друге, наскільки наші дії відповідають конституції і закону.

Тому на цій дуже поважній науковій конференції я прочитав програму і дійсно вважаю дуже цікавими теми і що будуть зроблені дуже серйозні висновки, серйозні оцінки, і вона безумовно послужить матеріалом для більш глибокого аналізу перспектив нашого конституційного розвитку. Вже зараз роздаються голоси, а який нам устрій потрібний – чи президентський, чи парламентський, чи може парламентсько-президентський. Хочу сказати тільки одне: зараз ми можемо розглядати будь-яку систему. Якщо п'ятнадцять років назад ми не могли собі цього дозволити, то зараз система владі і устрій і політичні структура в Україні вже стали на ноги, й ми можемо розглядати будь-яку систему, після глибокого, всебічного обговорення на всіх поверхах нашої влади. Тому цей матеріал, гадаю, послужить також серйозною допомогою для нашої подальшої роботи над змінами до конституції, над вдосконаленням концепції змін до неї. Марина Іванівна, як секретар Конституційної асамблеї дуже багато в цьому плані могла б сказати, і я думаю, вона ще скаже. Треба зробити так, щоби конференція стала знаковим явищем в українському державному будівництві. Дякую за увагу.

 


Назад
Перелік тем