Репліка про важливе

 

Уже як щось звичне сприймається теза, що економічна і соціально-політична ситуація в Україні складна. Не менш складні і правові проблеми – верховенство права, судочинство, корупція і т.п.

Ці проблеми за роки незалежності завжди стояли на чільному місці. Висновки різних політичних сил – протилежні. Спільної позиції, яка б відповідала корінним стратегічним інтересам українського народу не знаходимо.

Реформи,  які розпочала нинішня влада, охопили, перш за все, соціально-економічну сферу. Розпочалася конституційна реформа, судоустрою та місцевого самоврядування.

А от сфера ідеології за ці роки залишилася фактично без змін. Більше того, навіть великі партії, в т.ч. і правлячі не мали і не мають чітко визначених ідеологічних платформ. А тому невипадково сьогодні з’явились небезпечні тенденції відродити та використати скомпрометовані, засуджені історією неонацистські та комуністичні ідеологічні штампи.

Саме гострі суперечності в сфері ідеології є основною причиною для посилення розколу українського суспільства, що може стати загрозою для збереження та зміцнення основ незалежності, визначення та реалізації політичного (внутрішнього і зовнішнього) курсу держави.

Нажаль, симптоми такого розвитку подій почали з’являтись.

Бачимо, як поглиблюється протистояння не лише в парламенті, а й в суспільстві. Чуємо, як правий нацист з трибуни Верховної Ради закликає до національного екстремізму, ксенофобії, а лівий нацист вихваляє комуністичний геноцид в Україні, наділяє Сталіна об’єднуючою силою українських земель.

Дивно, що така практика не викликає серйозного занепокоєння в суспільстві, не реагує на подібні небезпечні явища і держава.

А задуматись є над чим! Звернімося до аналізу фактів.

Із шести партійних утворень в парламенті лише дві мають чітку ідеологічну платформу – «Свобода» і Комуністична партія. Останні – або ніякої, або так розмиту, що скласти якесь враження неможливо. Нажаль, це відноситься і до партії Регіонів.

Окремі так звані ідеологи із фракції партії Регіонів у Верховній Раді відкрито стають на платформу комуністичної ідеології, беруть на озброєння і застосовують більшовицьку тезу «націоналісти - люті вороги українського народу», а ОУН-УПА - втілення зла.

Достовірно засвідчую, що за більш, ніж 70 років комуністичного режиму ця теза незмінно була провідною, основоположною в партійній пропаганді та контрпропаганді.

Духовні, національно-державотворчі наслідки від такої ідеології для українського народу загальновідомі. І от сьогодні комуністи, а з ними і окремі керівники з партії Регіонів беруть на свої прапори цю ж збанкрутілу ідеологію. Використовують емоційно забарвлені ярлики, брутально ображають мільйони людей. Особисто чув, як на брифінгу у Верховній Раді, презентуючи упереджено підібрану літературу про злочини ОУН-УПА з метою її безкоштовного розповсюдження в певних регіонах України на запитання журналістки – чи поїде з цією літературою пан Колісниченко до Львова, заступник керівника фракції відповів: «Ні, я до цих ідіотів не поїду».  Як кажуть, приїхали. Ніколи в минулому комуністи не дозволяли собі використовувати такі публічні висловлювання.

Знову ж таки сам чув, як на політшоу у Шустера, коли йшла дискусія щодо євровибору України той же Колісниченко, фактично підтримуючи лідера партії комуністів, переконував присутніх (та й всю телеаудиторію), що в Європі криза і нам там робити нічого, що нам потрібно рухатись до Митного Союзу.

До речі перед цим Прем’єр-міністр України М.Я.Азаров, керуючись Законом «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики України»,  доводив, що наш політичний        курс - євровибір, а з країнами Митного Союзу ми будемо активно співпрацювати. Тоді виникає запитання, чому ж заступник керівника фракції партії Регіонів (правляча партія) дозволяє собі таке «вільне», а точніше, антидержавне трактування зовнішньополітичного курсу України? Може в нього якась особлива місія? Думаю, що йому відома позиція з цих питань і Президента України.

Дивна політична практика в Україні. Важко уявити, що таке можливо в будь-якій цивілізованій країні. Тому і невипадково у нас кожен сам формує політику, сам тлумачить Закони України та Укази Президента, кожен має свою особисту позицію, навіть з корінних питань політики.

Це уже не демократія, а щось без назви.

Чи можна після цього повірити в щирість заяв про те, що партія влади турбується про забезпечення єдності та злагоди в суспільстві. Хотілося б також знати, чи це завдання заступник керівника владної фракції  виконує за дорученням партії чи це його особиста ініціатива?

Керівники фракції регіоналів емоційно говорять про жертви, заподіяні ОУН. Не заперечуючи таких фактів в минулому, проявів неонацизму сьогодні, виникає резонне запитання: чому ж замовчуються голодомор-геноцид, репресії, факти про мільйони невинно убієнних людей сталінського-комуністичним режимом? Чому ж не б’єте у дзвони про спроби теперішніх комуністів відбілити Сталіна, прославляючи його історичну роль, в т.ч. і для України? Адже це робиться публічно і зухвало.

Прикро, але факт. Хіба можна не звертати уваги на такі речі? Ми ж бачимо, як рвуть українське тіло, як поглиблюють розкол суспільства. А це велика небезпека.

Знавці кажуть, що це все робиться заради завоювання електорату на майбутніх виборах. Мовляв, пройдуть вибори і знову всі разом будемо любити Україну. То велика помилка. В такий спосіб можна вибороти владу. Але після цього ви одержите принаймні дві України. Управляти буде ніким.

Двадцятирічна практика незалежності України засвідчує, що саме такий контрпродуктивний підхід в політиці перешкоджає будувати нову, модерну Україну, спільно долати складнощі в усіх сферах життя.

Нічому, нажаль,  не вчить нас історія. Змінюються часи та епохи. А для окремих наших діячів час чомусь біжить в зворотному напрямку. Аби думали про Україну, про її демократичне майбутнє, було б по-іншому. Ґрунт був би непридатним для будяків.

Тарас Шевченко закликав «обнімітеся ж брати мої, прошу вас, благаю». Вочевидь обійнятися брати вже не зможуть. Ненависть занурилась дуже глибоко. Чи довго може терпіти таку ситуацію Україна?

Всі ми незалежно від політичного кольору прапорів несемо відповідальність перед українським народом.

Потрібно припинити гру з народом, бо можемо постраждати від його рук! Не слід доводити мільйони людей до відчаю.

 

Щиро                                                                          Л.Кравчук