персональний сайт

Біографічна довідка

Леонід Макарович Кравчук народився 10 січня 1934 року, у селі Великий Житин Рівненської області.

Сімейний стан

Одружений, дружина Антоніна Михайлівна. Має сина Олександра, онуків  Марію, Андрія, дві правнучки.

Освіта та наукова діяльність

Навчався у початковій школі села Великий Житин, семирічну школу закінчив у селі Городище.

У 1953 році отримав диплом з відзнакою у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «Бухгалтерський облік».

1953-1958 роки – вчився на економічному факультеті Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, спеціальність «Політекономія», кваліфікація – економіст, викладач політекономії.

1970 року закінчив аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС, захистив дисертацію на тему: «Сутність прибутку при соціалізмі та його роль в колгоспному виробництві». Кандидат економічних наук.

Почесний доктор та професор Єльського університету.

Почесний доктор гуманітарних наук Філадельфійського університету Ла Саль (США).

Почесний доктор Волинського державного університету (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки), Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсінський Міжнародний Університет (США) в Україні» (Українсько-американського університету Конкордія) та Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Почесний доктор “Honoris Causa” Національного університету «Одеська юридична академія».

Почесний професор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського університету культури та Міжнародного інституту бізнесу.

Автор книг та багатьох публікацій в українських і закордонних виданнях, інтернет-блогах з тематики внутрішньої і зовнішньої політики України. Перший Президент займає активну позицію у висвітленні актуальних подій сучасної політики, соціуму, коментує діяльність органів державної влади, перших посадових осіб, бере участь у прес-конференціях, круглих столах.

Трудовий шлях і громадсько-політична діяльність

1958-1960 роки – викладач політекономії у Чернівецькому фінансовому технікумі.

1960-1961 роки – консультант-методист Будинку політосвіти Чернівецького обкому Компартії України.

1961-1964 роки – лектор Чернівецького обкому Компартії України.

1964-1965 роки – помічник секретаря Чернівецького обкому Компартії України.

1965-1967 роки – завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обкому Компартії України.

1970-1971 роки – завідувач сектором відділу організаційно-партійної роботи ЦК Компартії України.

1971-1972 роки – інспектор ЦК Компартії України.

1972-1976 роки – помічник секретаря ЦК Компартії України.

1976-1980 роки – перший заступник завідувача відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України.

1980-1988 роки – завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України.

З березня 1980 року був обраний народним депутатом Верховної Ради УРСР. Загальний стаж депутатської діяльності 24 роки.

1988-1989 роки – завідувач ідеологічним відділом ЦК Компартії України.

Вів публічну (на телебаченні) дискусію з представниками Народного руху України, пропонував принципи співпраці з рухом.

1989-1990 роки –  кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ, секретар ЦК  Компартії України.

У 1990-1991 роках – член Політбюро ЦК Компартії України.

Червень-липень 1990 року – другий секретар Компартії України.

24 жовтня 1990 року – Голова Конституційної Комісії Української РСР. Член Конституційної Комісії України у 2016 році. Ініціював та став організатором круглого столу, на якому обговорив питання прийняття Конституційних змін щодо місцевого самоврядування, децентралізації влади.

1990-1991 роки – Голова Верховної Ради УРСР, України.

24 серпня 1991 року під головуванням Леоніда Макаровича Верховна Рада України прийняла історичний документ – Акту про проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо Акту про проголошення незалежності України. В ньому брали участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. На перших в історії України всенародних президентських виборах 1 грудня Леонід Кравчук став Президентом України обраним в першому турі, набравши 61,6% голосів.

1990-1991 роки – член ЦК КПРС, член Ради федерації, член Державної Ради СРСР. В серпні 1991 року виступив проти державного перевороту в Москві (ГК ЧП), очолив боротьбу українського народу за незалежність.

Активно підтримував створення в Україні Помісної православної церкви. В 1991 році Помісний Собор тоді ще Єдиної УПЦ одностайно підтримав автокефалію і розпочав діяльність щодо досягнення цієї мети. Був головою Організаційного комітету по відзначенню 1020 річниці Хрещення Руси-України 2008 року.

26 лютого 1992 року в столиці Фінляндії підписав Гельсінський заключний акт, який започаткував інтеграцію України з Європою.

26 червня 1994 року брав участь у президентських виборах. За результатами виборів Леоніда Кравчука підтримало 45% виборців, що було недостатньо для перемоги.

1994 рік – Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство».

1995 рік – очолив Піклувальну раду Українського гуманітарного ліцею  КНУ ім. Т. Шевченка.

1997 рік – Голова Української Ради Миру (в минулому Український Республіканський Комітет Захисту Миру) та Голова Опікунської ради АТ «ФК «Динамо» (Київ)».

23 липня 1998 року – Президент Українського товариства «Інтелект нації».

1999 рік – співголова Всеукраїнського об’єднання демократичних сил «Злагода».

2000 рік – Президент Українського муніципального клубу.

2001 рік – Президент Всеукраїнської доброчинної організації «Місія «Україна – Відома».

2006 рік – Почесний Президент товариства «Україна – Китай».

2008 рік – Голова громадської організації «Ради Старійшин».

2011 рік – Голова спеціального допоміжного органу при Президентові України – Конституційної Асамблеї. В підсумку роботи був підготовлений і схвалений проект нової Конституції України. Цього ж року – Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».

У 2015 році став Головою громадської організації «Рух за Україну в НАТО».

Ініціював створення та роботу круглих столів в період Революції Гідності, шукав шляхи примирення конфронтаційних сил в Україні.

2017 рік – Член Поважної ради Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона».

29 травня 2018 року – Почесний голова Центру підтримки китайських інвесторів та підприємців в Україні.

Почесний Президент Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво».

Учасник Балтійсько-Чорноморського форуму.

У 2020 році увійшов до Наглядової ради Благодійного фонду «Меморіал Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC).

30 липня 2020 року очолив українську делегацію у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ).

Видання

Авторські

Книга «Держава і влада: досвід адміністративної реформи в Україні» (2001).

Книга «Держава і влада: досвід адміністративної реформи в Україні» (2001).

Книга «Маємо те, що маємо» (2002).

Книга «Маємо те, що маємо» (2002).

Книга «Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику» (2010).

Книга «Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику» (2010).

 

 

 

 

Книга «Перший про владу» (2018).

Біографія

Книга «Миттєвості думок» (2018).

Біографія

Книга «На перехрестях української історії» (2019).

Біографія

Інші публікації

Книга «Є така держава – Україна: матеріали з виступів, інтерв’ю, прес-конференцій» (1992).

Книга «Є така держава – Україна: матеріали з виступів, інтерв'ю, прес-конференцій» (1992).

Фотоальбом «У світ широкий» (1994).

Біографія

Книга «Останні дні Імперії…Перші роки надії» (1994).

Біографія

Роман-есе «Президент» (1994).

Біографія

Книга «Доктрина Кравчука» (2001).

Біографія

Серія книг Знамениті українці «Леонід Кравчук» (2009).

Біографія

Часопис «Україна. Нова епоха: 1991-2011» (2011).

Біографія

Фотоальбом «80 років з Україною» (2014).

Біографія

Фільм «Україна. Точка відліку»

Масштабний документальний проект «Україна. Точка відліку» присвячений двадцятій річниці незалежності України та річниці розпаду Радянського Союзу. Епохальні події 1989-1991 років назавжди змінили світову геополітичну ситуацію. Хоча для мільйонів людей вони були визначальними, для широкої аудиторії ці події все ще залишаються у тіні. У фільмі глядач із перших вуст дізнається, що ж сталося тоді в українських політичних ешелонах та як народилася незалежність України.

1.

2.

3.

4.

5.

Нагороди

Ювілейна медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» 1970 року.

Три ордени Трудового Червоного Прапора 1973, 1977 та 1986 років.

Медаль «В пам’ять 1500-річчя Києва» 1982 року.

Медаль «Ветеран праці» 1983 року.

Срібний орден «За вірність Вітчизні».

Орден Міжнародної кадрової академії «За розвиток науки і освіти».

Орден Жовтневої революції.

Орден «Знак Пошани».

Дві почесні грамоти Президії Верховної Ради України.

Орден «Ярослава Мудрого» V ступеня у 1996 році.

Орден «Ярослава Мудрого» IV ступеня у 1999 році.

Орден «Ярослава Мудрого» III ступеня у 2004 році.

Орден «Ярослава Мудрого» II ступеня у 2007 році.

Орден «Ярослава Мудрого» I ступеня у 2020 році.

«Людина Року» 1997 та 2001 років у номінації «Парламентарій року».

Герой України (з врученням ордена Держави) 2001 року.

Почесний знак «Орден Миру» І.

Орден Свободи 10 січня 2014 року – за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність.

Відзнака Президента України – ювілейна медаль «25 років незалежності України» 22 серпня 2016 року – за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.

16 травня 2019 року Леоніду Кравчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва» за особистий внесок у розвиток столиці .

Багато відзнак, нагород міст та областей України, громадських організацій України, церков.

Л. М. Кравчук постійно наголошує, що його життя і діяльність можливі лише разом з Україною.