personal website
До Дня Незалежності. Третій лист Кравчука українцям

Перший президент України Леонід Кравчук спеціально для видання “ГОРДОН” написав серію публікацій, присвячених 26-річчю незалежності країни. У трьох листах українцям колишній глава держави говорить про найбільш важливе та наболіле в сучасній Україні. У третьому листі Кравчук розмірковує, чому українська влада виявилася не в змозі діяти в інтересах власного народу, із якої причини в Україні вже протягом 26 років триває революція, через що чинного президента влаштовує встановлений розподіл повноважень між гілками влади та для чого потрібно вносити зміни до Конституції країни.

Давно настав час сказати правду та, головне, її почути без амбіцій та образ.

Хто ближче до тіла “вождів”, ставали мільйонерами та мільярдерами, а люди – жебраками

Кравчук: Президент, посилаючись на свою “всенародність”, фактично втручається в усе, а відповідальності фактично не несе, окрім політичної. Фото надано телеканалом NewsOneПитання про владу є основним у будь-якій революції. Після повалення чинного ладу та взяття влади переможці розпочинають процес її організації, визначають форму правління. Так відбулось і в Україні в 1991 році, коли внаслідок мирної революції народ виборов політичну незалежність, змінилися основи суспільного ладу. Україна поступово розпочала рух до вільних ринкових відносин.

Справжня революція завжди завершується зміною форми власності, переходом до нових виробничих відносин. Тому Помаранчевий і Майдан гідності не можна називати революціями, бо основа ладу – форма власності – не змінювалася, а лише перерозподілилася (як правило, під тиском) на користь іншого клану, який прийшов до влади. У підсумку відбувся дуже швидкий процес розшарування суспільства на багатих і бідних.

Хто був ближче до тіла “вождів”, ставали мільйонерами та мільярдерами, а люди – жебраками. Така реальна дійсність, і не слід на неї закривати очі. Нерозвиненість, недоформованість, відсутність державотворчого мислення в української політичної еліти призвели до того, що вона виявилася неспроможною організувати владу в інтересах українського народу. Влада завжди (за час незалежності) організовувалася в інтересах конкретних груп, кланів. Це ж відбувається і зараз. Більше того, унаслідок свідомої діяльності провладної верхівки Україна знову опинилася перед вибором – буття-небуття. Клани перебрали владу на свою користь та організували через Конституцію двовладдя, яке вигідне всім – “і нашим, і вашим”, тільки не українському народові, який страждає від цього все більше й більше.

Кравчук: Президент, посилаючись на свою "всенародність", фактично втручається в усе, а відповідальності фактично не несе, окрім політичної. Фото надано телеканалом NewsOne
Кравчук: Президент, посилаючись на свою “всенародність”, фактично втручається в усе, а відповідальності фактично не несе, окрім політичної. Фото надано телеканалом NewsOne

Такий сценарій влади існує і зараз. Минуло вже 26 років незалежності, а революція продовжується, породжуючи конфлікти у самій владі, між владою та народом. Якщо й надалі ситуація докорінно не зміниться, то народ вимете з чиновницьких кабінетів нагромаджене сміття (як писав Тарас Шевченко – сміття Москви і бруд Варшави) і встановить новий лад. Яким він буде, залежить від нас самих. Залежить від того, чи вистачить у нас усіх розуму та волі, відповідальності.

За що ж слід узятися негайно? Головним, з огляду на стан справ, має стати питання про форму правління державою, без вирішення якого все решта є дріб‘язковим і не приведе до корінних змін. Зрозуміло, що розпочинати слід із Конституції України. Здавалося, що саме для цього й було створено конституційну комісію. Однак комісія поки що навіть не торкається тих розділів, де йдеться про форму правління, про повноваження гілок влади.

Чому ж ми не беремося за очевидні речі? Так вигідно всім, і ніхто не хоче змінювати ситуацію. І нинішнього президента України, як і його попередників, улаштовує саме такий розподіл повноважень між гілками влади, така “коливальна” форма правління. Президент, посилаючись на свою “всенародність”, фактично втручається в усе, а відповідальності фактично не несе, окрім політичної. Тим більше за відсутності механізму імпічменту. Звичайно, такий порядок речей не може не влаштовувати.

А тому й молотимо двома ціпами там, де треба одним. Борщ на кухні варять дві господині. Зрозуміло, що про жодну ефективність управління державою в такому разі не може бути й мови. Українським президентам завжди не вистачало та не вистачає конституційних повноважень. Хоч ніхто не говорить про професіоналізм і здібності, відповідальність і справедливість. А цих якостей якраз і бракує.

Невігластво царювало, а слухняні анальники та брудометники його гаряче підтримували

Я не покладаю великих сподівань на конституційну комісію в такому складі й у такому форматі. Там і зараз є люди, які дивляться до рота “вождям”, активно виконують “повноваження” підлабузників і холуїв. Саме вони (ці “повноваження”) у суспільстві з рабською філософією або відвертим хамством, квітнуть буйним цвітом і дають змогу недалеким лідерам малювати свої власні схеми управління державою. Настав час поставити крапку або попросити народ вирішувати цю історичну проблему на всенародному референдумі.

Переконаний, що доти, доки ми в Конституції не визначимося з головним питанням щодо форми правління – парламентська чи президентська, – реальних якісних змін в управлінні країною не відбудеться. Слід рішуче відмовитись від так званого “між тут і між там”, тобто від чогось недовершеного – трішечки президентської та трішечки парламентської, – бо це дорога до безвідповідальності, а то й відвертого самодурства, побудованого на диктаторському мисленні. Хто цього не бачить, хай відкриє ширше очі.

Ми напередодні 26-ї річниці незалежності. І найкращим способом святкування має стати рішучість еліти врешті-решт заявити про нові плани заради українського народу. Посудіть самі. За ці роки в Україні (до ухвалення Конституції в 1996 році та після ухвалення) чотири рази вносили поправки до Основного закону, які змінювали форму правління з парламентської на парламентсько-президентську або з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську, а фактично на президентську без чіткого визначення конкретної відповідальності президента України за розвиток держави.

Була в нас і конституційна угода, і декрети Кабінету Міністрів, які зводили нанівець повноваження президента та повноваження Кабміну, закладаючи в Конституцію і політичну практику вольові методи управління. Невігластво царювало, а слухняні анальники та брудометники його гаряче підтримували.

Кравчук: Народ уже навіть не плакав, а сміявся. Фото надано телеканалом NewsOne
Кравчук: Народ уже навіть не плакав, а сміявся. Фото надано телеканалом NewsOne

Тут “відзначилися” всі президенти. Скажімо, прийшовши до влади, президент Леонід Кучма домігся права Кабміну на видання декретів, фактично перетворивши уряд на унікальну структуру, яка видавала для себе закони та сама їх або виконувала, або не виконувала – як карта ляже. Далі. Одержавши перемогу на президентських виборах у 1994 році, Леонід Кучма крок за кроком посилював президентські повноваження, посилаючись на те, що їх йому не вистачає для підвищення ефективності управління країною. Це питання якось боком було винесено на всеукраїнський референдум, який перетворився на опитування та закінчився нічим.

А на завершення другого президентського терміну Кучма вносить до парламенту нові зміни до Конституції України, а саме зміни про перетворення Конституції уже на парламентсько-президентську, які були ухвалені Верховною Радою. Запитаєте, чому? Усе це робилося під свої особисті повноваження залежно від того, ким президент буде (главою держави чи прем‘єр-міністром), але буде обов‘язково при владі. Може, хтось спробує знайти в цій політичній еквілібристиці інтереси українського народу?

Президент Віктор Ющенко вже бився за збереження президентських повноважень, але прем‘єр-міністр України Юлія Тимошенко, спираючись на парламентсько-президентську Конституцію, справедливо не поступалась наданими Кабміну повноваженнями. Справа завершилася публічним скандалом між Ющенком і Тимошенко, а управління державою на краще не змінилося. Замість виконання Конституції, її вдосконалення приймали універсали, проводили дострокові вибори народних депутатів України й інші жалюгідні кроки. Народ уже навіть не плакав, а сміявся.

Той, хто хоче добра Україні, добробуту українському народові, має наступити на горло власним амбіціям

Президент Віктор Янукович уже не церемонився з парламентською демократією, як і з демократією загалом. Він доручив Конституційному Суду переробити парламентсько-президентську Конституцію фактично на президентську (без посилення відповідальності президента), а слухняна більшість у Верховній Раді, порушуючи принципи демократії та регламент, ухвалила її під оплески прислужників режиму.

У 2014 році під упливом вимог Майдану розпочався новий етап організації влади, який триває майже протягом трьох років і йому не видно кінця. Тому що ті, хто декларував на Майдані нові “історичні” кроки, швидко забули про них. Скажімо, було заявлено, що першими кроками будуть скасування депутатської недоторканності й ухвалення закону про імпічмент президента. Скасували й ухвалили! Далі було заявлено, що Україна перейде до парламентської форми правління. Перейшли, тільки чомусь цього не видно. Шукають пояснень, причин тощо.

Замість того, щоб конкретно та в інтересах народу взятись за розділи IV, V і VI Конституції та переробити їх відповідно до парламентської форми, розпочалася шалена робота щодо змін розділів про судочинство та місцеве самоврядування. Сумніву немає, що потрібні нові зміни щодо цих питань, але без вирішення основного питання – форми правління – сподіватись на глибокі перетворення марно. Чи можна зараз переконати в цьому тих, від кого залежить успіх реформ? Гадаю, що складно, бо дуже швидко вони не тільки “побронзовіли”, але й “позолотіли”.

Кравчук: Не слід лякати нас війною, бо в нас, як ви "вчите", її немає. У нас АТО. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Кравчук: Не слід лякати нас війною, бо в нас, як ви “вчите”, її немає. У нас АТО. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Наголошую, той, хто хоче добра Україні, добробуту українському народові, має наступити на горло власним амбіціям, критично подивитися на минулі 26 років незалежності та щиро і сміливо сказати: досить гратись у владу, досить обдурювати народ. Сьогодні він, як і раніше, плаче та сміється. Але цьому може швидко настати край, бо так продовжуватись не повинно.

Звичайно, політична й економічна ситуація в Україні не проста, але це зовсім не означає, що ми не повинні думати про завтрашній день, не повинні збирати розум і сили, щоб іти вперед, відкривати шляхи до прогресу та демократії. Усі, у кого думка повстала, мають стати на одну позицію щодо потреби визначення форми правління в державі, узятись за справу та навести конституційний порядок в Україні. І не слід лякати нас війною, бо в нас, як ви “вчите”, її немає. У нас АТО. Це Росія своєрідно воює проти України. А ми б‘ємося в АТО, виконуючи Мінські угоди.

Мені відомо, що деякі фракції парламенту України, окремі позапарламентські партії, учені, громадські діячі, експертне середовище напрацювали серйозні пропозиції щодо змін до Конституції України. Їх слід проаналізувати та розпочати серйозну роботу над Конституцією України. Бо все, що чуємо сьогодні від наших керманичів, інакше як страхом перед виборами парламенту та президента України назвати не можна.

Хочу порадити звернутися до історії, яка свідчить, що ніхто від виборів не втече. А якщо буде втікати від виборів, то в підсумку буде змушений утікати з України. Тільки куди втечеш від себе? Хіба що в небуття. До речі, це також дорога. Як видно, дехто уже визначився зі своїм майбутнім. Власне, це справа кожного. Хоча завжди слід думати про наслідки. Чи не призведуть власні вчинки до нових потрясінь, як це вже було в нашій історії? І чи не стане знову заручником власний народ? Хотілось би сподіватись, що так не станеться.

ГОРДОН

Last news:

Comments:

Interview: