personal website
Гуманітарна політика

В попередньому матеріалі я писав про значення гуманітарної політики в розбудові держави. Тут я поділюся думками щодо змісту та форм гуманітарної політики, спробую відповісти на запитання, що таке гуманітарна політика і чому вона повинна враховувати особливості для кожного етапу розвитку суспільства.

Гуманітарна політика – це комплекс заходів державних, освітніх, культурних та громадсько-політичних інститутів, які покликані формувати сучасного громадянина України, що знає як та вміє будувати нову економіку, творити високу культуру, знаходити відповіді на виклики часу, нерідко в екстремальних умовах.

В основу діяльності організацій гуманітарної сфери мають бути покладені такі визначальні принципи як, історична пам’ять народу, його національні цінності, віра, церква, мова. Обов’язково мають враховуватися особливості, специфіка регіонів, історія становлення та розвитку того чи іншого етносу.

Ні в якому разі не можна допускати примусових методів при проведенні гуманітарної політики, поблажливо ставитись до імпортованих, чужих ідей, чужої політики.

Найвищою цінністю суспільства є людина, то слід обов’язково органічно вплітати в гуманітарну політику особистий вибір і національний інтерес особи.

Форми проведення гуманітарної політики не повинні бути жорсткими, директивними, бо йдеться про людські почуття, національну гордість, національних героїв, релігійні переконання, любов до рідної мови, пісні, музики, традицій. Тут потрібне велике терпіння, висока політична культура, вміння слухати опонентів і поважно, спокійно реагувати на іншу думку чи позицію.

Будь-які дії, що роз’єднують людей неприпустимі, як і неприпустимі авторитаризм, «вождизм», силове, агресивне нав’язування своєї думки опонентам. Має бути диспут, а не директивний стиль.

Такого підходу повинні дотримуватись, перш за все, лідер нації, представники влади, бо уже сама посада робить їх авторитарними опонентами, наділяє адміністративною силою.

Не можна не бачити, що в Україні є чимало людей, які жили в СРСР, є етнічні росіяни, інші національності і для них національні цінності, символи сучасної України не є своїми рідними, а тому їх погляди, позиції, думки слід враховувати і «не рубати з плеча».

На жаль, попередні Президенти України не рахувались з такою ситуацією і в основному віддавали перевагу регіональній політиці, орієнтуючись – одні на Схід та Південь, інші на Захід та Центр України. Саме це нанесло велику шкоду Україні, зміцненню єдності українського народу.

Президент України В. О. Зеленський, на мою думку, робить правильні висновки з минулого і починає діяти адекватно ситуації, хоч сформованої, глибоко продуманої державної гуманітарної політики у нас ще немає.

Потрібно діяти більш послідовно і системно, виробити відповідну програму, організувати навчання кадрів.

Особисте ставлення Президента до гуманітарної політики, його внутрішня культура, позиція, національний дух повинні працювати не час від часу, а постійно і ефективно. Всі громадяни України, крім відкритих ворогів, провідників політики чужих держав в Україні, мають відчувати рівне до них ставлення. Інакше буде неможливо досягти консолідації суспільства, успішного суспільного діалогу.

Враховуючи величезну роль засобів масової інформації у формуванні гуманітарної політики, журналісти не мають права використовувати слово в егоїстичних, недостойних цілях, вдаватись до публічних образ людей, їх національних, релігійних почуттів, безвідповідально тлумачити історичне та національне коріння народу.

Це часто-густо породжує гострі суперечки, які переростають у конфлікти. Держава знесилюється і стає нездатною протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам.

Розумна, адекватна гуманітарна політика відіграє вирішальну роль в об’єднанні, згуртуванні людей, формує у них патріотичні почуття, любов до своєї землі, своїх символів, своїх героїв.

При таких діях люди розуміють об’єктивні складнощі будівництва нового життя, готові до соціальних жертв, якщо ці жертви рівно розділені між усіма громадянами, а всі рівні перед Законом.

Дисонансом звучать заяви деяких урядовців щодо оплати їх праці, нехтуючи українську соціально-економічну дійсність, моральні норми. Цього допускати не можна. Президент України повинен поставити всіх на своє місце і нагадати посадовцям, що вони добровільно прийшли служити українському народові, не мають підстав для перетворення в якусь касту особливих. Слід жити з народом, бути з ним, а не над ним.

Народ може і буде робити щось велике і значне, гуртуватись, об’єднуватись навколо масштабних цілей, якщо влада сама покаже приклад справжнього служіння українському народові.

Повірте, на цьому дуже делікатному, вразливому, чутливому душевному фронті немає дрібниць, тут кожен крок є надзвичайно важливим, бо може або піднести людину, або спричинити біль. Історія незалежної України підтверджує цей висновок.

Ніщо не працює саме по собі, ніщо не має якоїсь чудодійної сили. Працюють разом, спільно Розум, Дух, Істина і Віра. І на цих високих, загальнолюдських поняттях повинні формуватися Відповідальність, Чесність і Совість, Любов до Батьківщини.

Прошу моїх читачів висловитись з порушених проблем. Тоді ми продовжимо обговорювати цю дуже важливу тему. В матеріалі позначені лише контури проблем. Чекаю. Хай щастить.

З повагою
​​​​​​​​Леонід Кравчук

Last news:

Comments:

Interview: