персональный сайт
Рік виборів

Сьогодні кожного цікавить, яким буде для України 2019 рік. Дати вичерпну відповідь на таке запитання складно, а то й неможливо. Хоч формально можна коротко сказати – це буде рік президентських і парламентських виборів. І це будуть не просто вибори, а це буде вибір нового курсу, який повинен змінити життя українського народу на краще. І все це має вирішуватись в дуже непростих умовах.

Попереду складні вибори, а після виборів надзвичайно важка робота. Виборча кампанія стартувала 31 грудня 2018 року і завершиться не раніше листопада 2019 року, тобто буде продовжуватися майже рік.

Яка ж найважливіша особливість президентських і парламентських виборів?

Перш за все, вибори проходитимуть під час війни, агресії Росії проти України, що позначиться на виборчій кампанії.

Друге, вибори відбуватимуться в умовах страшенної бідності народу та галопуючої корупції. В Україні досить низький рівень демократичного розвитку, переважає вседозволеність, брутальність, брехня політичних гравців та їх команд. Групи підтримки озброєні брудометами почали працювати. Можна погодитись з висновками експертів, політиків, представників громадянського суспільства, що нинішня влада не зможе кардинально змінити на краще життя людей, відкрити можливості для справжнього соціально-економічного прогресу.

Третє, економічна та соціальна криза, безробіття, правова незахищеність людей, неефективність реформ породжують у людей зневіру, песимізм, агресивне невдоволення життям та недовіру до влади.

Є всі підстави стверджувати, що такого глибокого непорозуміння між владою і народом за роки незалежності ще не було. Щоб хоч якось пом’якшити радикальні настрої в суспільстві влада буде вдаватись до правопорушень, нехтувати моральними принципами, залучати до виборчої кампанії людей із сумнівною репутацією. Уже зараз ми бачимо, як деякі телеканали стали на шлях відвертих маніпуляцій, застосовують образливу лексику до опозиційних кандидатів у президенти, перетворюють телешоу у безпідставні, бездоказові звинувачення. Складається враження, що учасники телешоу зовсім ігнорують моральні та професійні норми. Особливим нападкам піддаються найбільш рейтингові кандидати і, перш за все Ю. В. Тимошенко. Уже з’являються сигнали про підготовку корупційних схем підкупів виборців. Це дуже небезпечно, і команди толерантних кандидатів мають об’єднатися в боротьбі проти цього зла, взяти виборчу кампанію під суворий контроль, а організаторів і натхненників корупції під час виборів привести до суду.

Четверте, нескінченна боротьба політичних сил, конфлікт між владою та опозицією нагромадили величезну енергію негативу та ворожнечі, що без сумнівів вплине на хід підготовки та проведення виборів. Можна допустити, що ці вибори будуть найбруднішими.

Є чимало й інших суттєвих і менш суттєвих фактів, які негативно позначаться на виборах. Ну, скажімо, відсутність ефективного виборчого законодавства, правовий нігілізм виборців, нехлюйське ставлення чиновників до Конституції України, Законів і т. п.

На жаль, Президент та Верховна Рада України не зацікавлені в прийнятті нового виборчого законодавства, яке відповідало б інтересам народу. У них свої плани, а народ з його проблемами – справа другорядна.

Якщо подивитися на виборчу кампанію з боку, то можна зробити, на мій погляд, цікавий висновок – вона проводиться не для виборців, які обирають собі владу, а для претендентів на владу. Вони, кандидати на виборчі посади, пропонують себе, із шкіри вилазять, щоб сподобатись, вдаються до брехні, обливають один одного брудом, розробили цілу індустрію обдурювання виборця і т. п. А засоби масової інформації створюють для них такі умови. Про думку виборця вони дізнаються через соціологію, яку нерідко купують. Та й самі вибори проходять на основі «вигідних» їм, а не народові законів, безкарно маніпулюють громадською думкою, займаються шахрайством і популізмом.

І це «сходить» з рук, народ все ковтає. Йому (народові) це навіть подобається. Він, не помічаючи, грає роль «масовки» в цьому театрі абсурду. А дехто навчився торгувати бюлетенями, не думаючи, що продає своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Вибори – жнива для всіх. Жнуть все і всі – і пшеницю, і будяки.

За останні п’ять років прірва між владою і народом не тільки не зменшилась, а й зросла. Рейтинги Президента і Верховної Ради дуже низькі. Люди не хочуть вірити в обіцянки і «барабанні» програми, бо переконалися, що вони як не виконувалися, так і не будуть виконуватися. Деякі політики чомусь не розуміють, що нічим не можна замінити пустий гаманець. І що життя людини складається з двох половинок – матеріальної та духовної. Можна позитивно відзначити лише виборчу програму Ю. Тимошенко, де чітко, зрозуміло, детально обґрунтовано і визначено, що робити і як робити. Програма Ю. Тимошенко має комплексний характер, підпорядкована матеріальним і духовним запитам людини. Вона реалістична і зрозуміла кожному.

Велику помилку роблять ті кандидати в президенти, які прагнуть переконати виборців, що головне зараз гуманітарні питання – Церква, мова або морально-етичні – честь, порядність, рішучість, антикорупційність і т. п. Без сумніву, ці якості дуже важливі для лідера, але, повторюю, базою для всієї системи є його здатність забезпечити розвиток економіки, соціальні стандарти для людей, організувати управління державою.

Окремо слід зупинитись на проблемі використання Церкви у політичних виборчих перегонах. Уже є сигнали, що факти використання Церкви, і перш за все владою, мають місце. Причому Церква, її архіреї погоджуються з такою політичною практикою.

Ми живемо у відкритому інформаційному просторі, де під прожектором громадської думки знаходяться всі – і політики, і служителі Церкви. Люди, віруючі і невіруючі, бачать, що не всі вони поводять себе достойно, морально, і духовно чисто, не так як «угодно Богові».

Ми живемо в ХХІ столітті. Змінився світ, змінюються погляди, думки, психологія людей, особливо молоді. Утворюється дисбаланс між свободою для добрих справ і свободою для поганих справ, активно діють тенденції до насолод і розкоші, до зловживань свободою. І не всі служителі Церкви є винятком в цьому глобальному процесі.

Православна Церква України нині має всі можливості розпочати канонічне апостольське життя на основі найвищих духовних засад, показати приклад православному світу суворого дотримання канонів. І це для Української Церкви дуже важливо, бо ми знаємо, що за часів царської Росії православна церква проголосила царя намісником Бога на землі, молилась за Сталіна і його владу. Є над чим задуматись. Українське православ’я, на мою думку, повинно відмовитись від таких недостойних дій російської церкви, наповнити Православну Церкву України новим, сучасним змістом. Це є дуже важливим завданням і влади, і церкви.

З власного досвіду знаю, бо бачив, як під час виборів, в запалі обійняти владне крісло, політики вдаються нерідко до сумнівних, аморальних кроків, забуваючи про честь і гідність.

Я звертаюся до всіх виборців, особливо до людей мого покоління, бути дуже пильними, не дозволити нікому себе обдурити, щоб потім не було соромно за себе перед своїми дітьми та онуками, які будуть страждати через нашу безвідповідальність.

Я не раз звертав увагу громадян на те, що українська політична еліта виявилась, в силу різних причин, не здатною запропонувати ефективну систему управління державою, організувати людей на боротьбу проти популістів, обіцяльників, та корупціонерів. На жаль, еліта все більше втрачає мужність, дозволяє чиновникам зловживати свободою, допускати моральні викривлення.

Цю небезпечну тенденцію можуть зупинити лише інститути громадянського суспільства, люди загартовані в боротьбі за чистоту влади.

Я переконаний, що запропонована Ю. Тимошенко схема контролю за владою з опорою на громадянське суспільство – це шлях видужання влади. Без цього вилізти із глибокого провалля беззаконня та вседозволеності неможливо. Слід рішуче відмовитись від догм, нав’язаних суспільству ділками від влади, від стадних стандартів, модних і немодних думок, які вбиваються в голови телеглядачів та читачів. Це, повірте, бездушний підхід до формування багатої знаннями сучасної людини, в ньому немає місця відповідальності перед Богом. Саме тут коріння духовної кризи і глухий кут політики, душевної пустоти, здатності діяти без сорому і честі.

Гадаю, що сьогоднішнє страждання людей, які переживають війну на Донбасі та анексію Криму, кров, жах і смерть мільйонів, бідність, втрата віри в майбутнє, песимізм і байдужість, мільйони емігрантів, які змушені залишати рідну землю і їхати на заробітки, має стати для політичної еліти душевним болем, визнанням власної провини перед народом.

І добрі справи, а вони є, не можуть перекрити надзвичайно важкого життя людей. Перебільшений оптимізм тут недоречний. Живемо один раз. Без хліба жити неможливо.

При прийнятті будь-яких рішень ми повинні вчитись в  історії, добре знати причини плюсів і мінусів нашого минулого.

Не слід забувати, що тут, на цій землі наші могутні предки будували Київську Державу. Тут Володимир Великий прийняв рішення про хрещення її народу, що стало цивілізаційним проривом не лише в Східній Європі. Державні мужі, велетні: Ярослав Мудрий, Мономах, Данило Галицький, Острозький та інші, закладаючи міцний фундамент держави, думали про майбутнє, а значить і про нас.

Іван Мазепа, Михайло Грушевський, Павло Скоропадський продовжили справу своїх попередників. І це лише невеличкий перелік велетнів духу і сили, які є взірцем і для нашого часу.

Як бачимо, нам є у кого вчитись. На жаль, поки що немає кому. Бо не всі здатні збагнути, що історія розпочинається не з їхнього приходу до влади. Ніхто не розпочинав свою діяльність з чистого аркушу, а історія української незалежності починалася не з 2014 року. Будували незалежну Україну і команди Л. Кучми, і В. Ющенка. І ми в 1991 році опиралися на те, що зробили наші батьки. Ще й до цього часу діють заводи і фабрики, живуть захисники нашої землі. Суспільство їх має поважати.

Народ, якщо буде більш уважним, глибше пізнає свою історичну місію, не дозволить найнятій владі діяти всупереч його потребам. Для цього необхідна мужність сказати ні, якщо так велить практика життя, і не говорити так, якщо цього хоче вождь. І друге, перестати вірити в нездійсненні обіцянки, веселі побрехеньки тих, хто сидить в кріслах, або хоче їх зайняти.

Вибори – це момент істини, коли народ може і повинен вирішити основне питання свого життя – створити умови для будівництва демократичної України.

І це будуть непрості вибори. Ще і ще раз наголошую, що це будуть вибори Нового курсу, Нового образу життя.

Ми повинні обрати мир і тих, хто пропонує реальні кроки до припинення війни.

Ми повинні обрати нові відносини між владою і народом, відносини людяності, а не відносини вождя і підлеглих.

Ми повинні привести до влади людей професійних, відповідальних і патріотично налаштованих.

Нам належить обрати нову систему управління державою, яка забезпечить новий високий рівень, нові європейські стандарти життя людей.

Народ зобов’язаний обрати нову Конституцію України – основу вирішення нових завдань.

Ми повинні крок за кроком входити в сім’ю цивілізованих народів, вчитись жити по-новому – відкрито і змістовно.

Нам слід навчитись відповідати за честь і гідність нашої України, пишатися званням громадянина України.

Наголошую: все, що заважає творити нове життя, має бути усунене і для цього слід розумно і відповідально використати вибори.

Йти і долати дорогу мають право ті, хто йде з Богом і добром, хто дбає не про себе, а про Україну, хто довів свою здатність конкретними справами.

Всі, хто спричинив сьогоднішні важкі людські страждання, вольно чи невольно, я переконаний, понесуть відповідальність перед українським народом, а сьогодні мають пам’ятати, що час покарання настане.

Ми уже більше не маємо часу чекати, не маємо права допустити нові помилки. Ми не повинні дозволити прийти до влади тим, хто діє проти волі народу.

Народ, який вистраждав право на свободу, який втратив мільйони через війни, репресії, та голодомори заслужив у Бога і світового співтовариства жити в мирі, злагоді, та достатку.

Кожен, хто зважився боротися за владу, повинен усвідомити, зрозуміти страждання тих, хто сьогодні в складних умовах живе і будує незалежну Україну і сказати собі самому, чи зробив він все і чи зможе зробити, щоб мати право управляти великим, мужнім і нескореним народом, і чи здатен він забезпечити щасливе життя людей.

Вірю, що 2019 рік стане роком великого наступу на всі гострі проблеми нашого життя, на безкарність і вседозволеність, зневагу та безсердечність, популізм і самолюбування.

Він стане роком творення справжньої народної влади, коли влада буде служити народові, а не народ владі.

Хотілося б, щоб 2019 рік започаткував у свідомості та діяльності кожного посадовця відчуття власного сорому за те, що він виявився не спроможним стати активним виконавцем вимог народу, служити йому в непростий час.

Ми маємо повірити в єдність розуму і духу в кожному нашому кроці вперед, спертися на власну силу і на Божі заповіти.

Ми, без амбіцій, без прагнення до власної величі, повинні достойно оцінити тисячолітню, столітню і сучасну історію, наш великий і складний час боротьби за незалежність і діяти розумно, відповідально, достойно вчитись на здобутках і втратах поколінь, що стояли за нами і боролися за те, щоб свободу і незалежність наблизити. Амбіції і самовихваляння «свого часу» просто недостойні і вони ганьблять владу.

Вважаю за необхідне сказати, що я не претендую на істину в останній інстанції і нікого не хочу повчати, бо сам все життя вчився і вчуся зараз. Але якщо мої роздуми спонукатимуть до більш відповідальної участі у виборах, то я буду вважати свою роботу корисною.

З повагою,

Л. Кравчук

Последние новости:

Комментарии:

Интервью: